1.самостійне вирішення подружжям даного питання, шляхом укладення цивільного договору «утримання та виховання дитини» з завіренням даного документу у нотаріуса;
2.звернення до органів опіки та піклування;
3.судовий спосіб.
Окрім цього, згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років.
Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання.
В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.
Отже, у разі якщо батьки не можуть дійти згоди та укласти цивільно-правову угоду, тоді даний спір розглядатиметься вже органами опіки та піклування, або судом.
Укладення цивільної угоди між батьками.
Визначення місця проживання дитини шляхом укладення угоди між батьками є найменш затратним та швидким варіантом вирішення проблеми. Проте, для реалізації даного варіанту необхідною є надважлива умова – згода між батьками.
Перевагами даного шляху вирішення проблеми є безконфліктність, оперативність та економність.
Тому, сторони, тобто батьки, можуть вирішити та закріпити у даному договорі будь-які права та обов’язки кожного з них з приводу утримання та виховання дитини, які їх хвилюють та є важливими для нормального розвитку та життя дитини. Тобто, уклавши дану угоду, можна закріпити з ким проживатиме дитина, визначити графік зустрічей дитини з тим з батьків, який проживає окремо, визначити розмір аліментів, які сплачуватиме той з батьків, який проживає окремо, розплановувати сумісні відпустки, визначати обов’язки батьків з приводу сумісного виділення коштів на навчання дитини, врегулювати питання пов’язане з виїздом дитини за кордон з одним із батьків, тощо.
Тому, батькам потрібно залучитися юридичною допомогою, сісти за стіл переговорів одне з одним, визначити коло питань, які потребують юридичного закріплення, підписати угоду, та насамперед дотримуватись її положень і виконувати взяті на себе обов’язки.
Більше того, як раніше зазначалось, даний процес є економним порівняно із судовою тяганиною, оскільки у даному випадку Ваші витрати обмежуються лише виїздом адвоката на переговори та аналізом чи розробкою угоди про утримання та виховання дитини.
Якщо мирним шляхом не можливо вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини, залишається судовий порядок або вирішення питання через органи опіки і піклування.
У випадку проживання батьків дитини окремо, необхідно визначити з ким проживатиме далі дитина, адже це впливає на процеси стягнення аліментів, встановлення графіку зустрічей іншого з батьків з дитиною, можливість виїзду з дитиною за кордон на лікування чи відпочинок
Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008 р., та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Судовий захист інтересів матері чи батька починається з написання позовної заяви та її формування з додатками, а також її подачі безпосередньо до суду за місцем реєстрації чи проживання другого з батьків.
Таким чином, потрібно написати позовну заяву, додати до неї додатки, які є або можуть бути доказами Вашої правоти.
Сімейним законодавством визначено, що при вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного із них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тому, з метою позитивного для Вас вирішення даного спору, в суді необхідно доводити наступні обставини: відповідальне ставлення до своїх батьківських обов’язків (довідки, характеристики, свідчення свідків тощо); стан здоров’я як батьків, так і дитини (медичні довідки, висновки лікарів, результати аналізів, історії хвороби та рекомендації лікарів щодо процедур лікування); матеріальне становище батьків (довідки про доходи, довідки про надання утримання від родичів і т.д.); можливість забезпечення належних житлових умов (акти обстеження житлових умов, договори оренди, виписки з Реєстру нерухомого майна тощо); інші обставини (шкідливі звички, графіки роботи, професія і т.д.).
Також, важливим є думка дитини (яка досягла достатнього віку для її висловлювання) при вирішенні питання визначення її місця проживання.
Поради для відповідача у даній категорії справ.
Відповідач має право подати свої заперечення щодо позовних вимог, або звернутися з зустрічними позовними вимогами. Подання зустрічного позову відбувається до того ж суду, до якого вже подано первісний позов, та до того ж судді, та буде означати об’єднання двох даних позовних вимог в одне провадження. Звернення до суду із зустрічним означає, що Ви будете виступати в якості Позивача за зустрічним позовом, а тому можете використовувати усі вищеописані рекомендації.
Отже, для обрання вірного шляху вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини (дітей), визначення графіку зустрічей, виконання батьками своїх обов’язків, насамперед слід звернутися за консультацією до юриста. Юридична допомога знадобиться, оскільки судові процеси є довготривалими та виснажливими, особливо в даній категорії судових спорів. Адвокат допоможе чітко сформувати позовні вимоги чи заперечення, грамотно підготувати доказову базу та якісно представити Ваші інтереси в суді.
Зверну увагу, що в категорії сімейних спорів з приводу визначення місця проживання дитини вже дуже давно існує міф, що перевагу завжди матиме матір дитини, а батькові майже нереально відстояти своє право на спільне проживання з дитиною та участь у її вихованні. Проте, це лише міф, і судова практика останніх років це спростовує, адже батько та мати мають абсолютно рівні права щодо проживання спільно з дитиною.
